День 5: с. Синевірська Поляна - с. Пилипець. 50 км, загальний набір висоти 468 м.
З самого ранку насторожували темні дощові хмари, що швидко насувалися з-за гір, але на сьогодні заплановано переїзд назад через Синевірський перевал. Тож під виття вовків (з еко-парку, а не з лісу)) вирушаємо у бік перевалу. В зворотньому напрямку підйом менш крутий і загальний набір висоти на нього менший, але якість асфальту така ж жахлива. Десь на півдорозі вгору починає йти дощ, тому треба зупинятися і надягати весь захист від дощу на себе та на велоштани. В'їжджаємо на вершину перевалу вже без дощу, але бачимо в напрямку, куди нам їхати величезну грозову хмару. Поки зайшли у вже знайому колибу скуштувати смерековий компот, починається гроза. Виявилось, що заклад від сьогодні зачиняється на переобладнання, але вмовили приготувати нам грибну юшку на обід, а потім ще й інші туристи на машинах під'їхали, тож закриття відклалось)) Перечікували грозу майже півтори години і щоб не втрачати надто багато часу, виїхали в дрібний дощ. Спуск по мокрому слизькому асфальту дуже поганої якості, а ще й через мокрі окуляри був не швидким і не дуже приємним. Як тільки спуск закінчився, вийшло сонце, через що довелося усе дощове обладнання знімати, і це повторювалось кілька разів на день... Виїхали через Міжгір'я та Сойми тим же шляхом, що сюди, а далі повернули у напрямку Пилипця. Від Міжгір'я і далі дорога була хорошої якості, пряма, або з невеликими наборами висоти. Впродовж маршруту кілька разів починався та через 10 хв закінчувався дощ, і так аж до заселення в садибу у Пилипці.
Дні 6-7: відпочинок в Пилипці.
Наступні два дні провели відпочиваючи (досить активно, але вже без велосипедів)) в Пилипці. В перший день піднялися на Гембу (1491 м н.р.м.) і спочатку думали, що трохи прогуляємося і звідти спустимося до водоспаду, але потім пройшлися до Боржавського озера, потім до перемички, і так аж до гори Великий Верх (1598 м н.р.м.). Боржава виглядає гарно з її плавними схилами, шовковою травою та красивими амфітеатрами гір Великий Верх та Стій, але негативне враження справляє вбита автомобілями, квадроциклами та мотоциклами дорога, особливо при підйомі на Гембу... Гемба зараз представляє собою просто комерційну локацію, куди будь-кого доставляють від підйомника на машинах. З її вершини літають на паропланах у якості атракціону, але також тут проходять і професійні змагання. Від хребта вирішили спуститися дуже крутою, слизькою і дикою тропою, яка місцями вела через хащі, грязюку, струмки та повалені дерева до водоспаду Шипіт, але побачили його не з банальної сторони, а усі його каскади, починаючи з самих верхніх. Цей маршрут пролягає через характерні букові праліси з вигнутими стовбурами дерев, що мають казковий вигляд у мереживі сонячного світла. На крутому спуску до водоспаду "вбили" ноги більше ніж за весь велопохід, але прогулянка вийшла цікава)) На другий день просто погуляли по Пилипцю, побачили стару дерев'яну церкву XVIII ст. та музей макетів цих самих дерев'яних церков.
День 8: с. Пилипець - смт. Воловець. 19 км, загальний набір висоти 147 м.
На останній день залишився переїзд довжиною до 20 км у Воловець через Подобовець та невеликий перевал за ним. Дорога була хороша, особливо чудово було спускатися з перевалу по гарному покриттю. Сам Воловець виявився малим містечком, де крім залізничного вокзалу нічого більше нема, але є натовп циган і бомжів, причому дуже нахабних... Проблемою був ще час відправлення потяга о 23:50 ночі і питання, що там робити з 4 годин дня. Довелося просто гаяти час у кафешці, і тільки вечірня гроза внесла якусь різноманітність. А рейс був славнозвісний "Ужгород - Лисичанськ", в якому майже по сусідству їхали два п'яних "тіла", одне з яких впало з верхньої полички практично одразу як рушив потяг, а друге бубніло і шуміло всю ніч, і навіть приходив старший провідник. Тож останній день повернення, нажаль, трохи зіпсував враження від подорожі...
P.S.: Загалом, нам дуже сподобалась ця подорож! Наш усього другий турінг, і одразу такий! Хоч було і складно, і спекотно, і траплялись якісь неприємні моменти, але враження від цього виду активного відпочинку, а ще й в такій гарній місцевості виявились якнайкращими. Це історія про те, як два старих Comanche, що зберігались 10 років на балконі та каталися кілька разів за рік у парку, на пенсії поїхали підкорювати гори А висновок тут такий, не важливо на чому їхати, важливо куди і бажання)
Comments