День шостий: прогулянка до Заднього Ставу та спуск від Долини п'яти ставів польських через водоспад Велика Сіклава в долину Розтоки (знову з градом і дощем)) до Морського Ока. 17 км, 10 годин.
Ще з Києва на цей день було сплановано піднятися на Заврат, а з нього є довгий шлях до Закопане. Але цей план "А", після втомлених позавчора ніг і вчорашніх злив швидко змінився на план "Б" - просто піднятися до Заврату, а потім спуститися назад у Долину П’яти Ставів і через неї вздовж водоспаду Велика Сіклава у Долину Розтоки. Це були досить реальні плани, але... з самого ранку почалися якісь затримки, спочатку ця метушня купи народу, потім не працював бойлер щоб нагріти воду на сніданок, а після безсонної ночі не вистачало швидкості на збори, а ще й ранок виявився досить холодним, тому вийшли не так рано як збиралися. Піднялися до Заднього Ставу (1890 м нрм), який знаходиться рівнем значно вище ніж усі інші стави в долині. Дорога до нього виявилася досить довга і крута, а зверху буяв сильний холодний вітер, що сильніше втомлювало. Задній Став гарно розташувався в сірому кам’янистому амфітеатрі Заврату, Свиниці та інших скелястих гір. Годинник чітко дав зрозуміти, що план "Б" перейшов у план "В", і що на Заврат нажаль нема часу, бо хоч він і недалеко від ставу, але дорога досить крута і складна, а нам треба за цей день встигнути через Долину Розтоки потрапити знову до Морського Ока. Спускаємося назад під дрібний дощ. По дорозі зустріли парочку бабаків, що лякливо визирали між каміння. З-за гори Козій Верх насувається темна хмара, яка наздоганяє якраз біля Великої Сіклави з сильною зливою і градом, тому залишилося лише кілька швидких фото до дощу.
Водоспад дійсно дуже гарний і потужний з високим каскадом, але дорога до нього і певний час від нього досить небезпечна після дощу, бо плаский камінь стає слизьким, а одразу за його краєм урвище з гірською рікою. Дивно, що в цьому місці не зробили ніяких ланцюгів чи перил. Через 20 хвилин від водоспаду каміння закінчується, а маршрут переходить у звичайну ґрунтову доріжку з невеликим нахилом, яка через ліси, ріки, сонячні галявини, білосніжні камінці, валуни, гірські схили дуже довгим 5-годинним шляхом приводить до асфальтованої дороги, що веде до Морського Ока, приблизно в місці водоспаду (або водожмоту)) Міцкевича, а звідти до Ока ще близько півтори години вверх. Вийшло сонце і стало досить спекотно. Вирішуємо, що тут за столиками вздовж дороги якраз можна відпочити та пообідати. А ще й речі підсушили. А чи треба було?..))) Вирушаємо до Морського Ока, погода знову змінює настрій, поступово капотить і от вже, коли майже прийшли, біля Pawilon gastronomiczny накриває злива. Ховаємось під стелю павільйону та чекаємо… Згодом дощ вщух і ми вже без пригод дісталися Ока. Сьогодні дістаються в рулетці місця в старому схроніску, але значно кращі ніж минулого року, коли довелося спати на великому спільному дерев'яному ліжаку з 10 іншими людьми. На цей же раз кімната облаштована приблизно як в Хаті під Рисами, тобто дворівневі ліжка, які хоч і стоять близько, але достатньо широкі, що ти відчуваєш приватність. Нам дісталися два верхні поруч і с боків не було нікого – те що треба!))
Comments