День п'ятий: шлях від Морського Ока до Долини п'яти ставів польських через Шпігласовий перелаз, а ще через три зливогради, темні хмари, собачий холод і штормовий вітер, а в кінці - ночівля на підлозі разом з 50ма іншими туристами :)). 8,4 км, 5 годин з урахуванням вимушених зупинок через погодні умови. З самого ранку видно, що погода обіцяє бути недоброю, але заплановано просто перехід, до того ж ми вже ним йшли рік тому. Звісно, у зливу і грозу ніхто не лізе через скелі, це небезпечно, але невеличкий дощик можна не боятися, маршрут не надто складний тож можна вирушати (ми ще тоді не знали, який на нас чекає день..). Не пройшло й години від виходу з будиночку, як дощ посилився, а піднявшись вище стало видно чорні хмари, що наповзали з-за гір. Ну якось доберемося, перечікуючи під плащами-пончо... Ця дорога проходить через гарну кам'янисту долину, над якою височіє гостроверхий Мніх - одна з улюблених вершин для тренування скелелазів. Долина розташована навпроти Чорного Ставу але вища, тому з неї добре видно і амфітеатр усіх гір навколо, і Морське Око, і сам Чорний Став. Маршрут дуже простий, він починається одразу навпроти старого схроніска і плавно набирає висоту по акуратній доріжці, десь через 2/3 шляху вона стає крутішою і перетворюється на стежку між і по камінню, потім ще трохи крутішою і так до самого перелазу Шпігласова Пшелесть (2110 м нрм), що поруч з вершиною Шпігласовий Верх (2172 м нрм). На кам'янистій частині шляху, якраз в тому місці, де йдеш прямо вздовж урвища, раптом починається сильна злива, що переходить у дрібний град - хороша перспектива перед виходом на перелаз... Добре, що вона швидко вщухає. На Шпігласовому Верху були минулого разу, а зараз треба встигнути вниз по вертикальному спуску з ланцюгами до наступної зливи. Доходимо до перелазу, швидкий перекус, розглядаючи гарні краєвиди Долини П’яти Польських Ставів, і тут знову потужна злива з градом чи може снігом, бо з ним стало раптом дуже холодно і дуже вітряно, але добре, що без грози. Через півгодинки стихія відступає, але видно, що темні хмари доволі швидко рухаються вздовж Orla Perć (співчуваємо тим хто зараз там на маршруті) і скоро можуть прийти нові, ще гірші, хто їх зна... Треба лізти вниз, вибору нема, точніше є, але нас він не влаштовує)) День назад отримали серйозний досвід на вертикальному маршруті від вершини Риси та й тут вже проходили рік тому, але ситуацію ускладнювало мокре каміння, вітер, сильно втомлені ноги після вчорашнього і тремтіння зубів. Мокрі ланцюги і слизьке каміння затримувало спуск, але гарне чіпке взуття таки допомогло і ми все ж таки справилися. Майже в кінці вертикальної ділянки чуємо гуркіт (поки далеко), якого варто боятися в горах, особливо в таких скелястих... Він вмить активує резерв швидкості і на останніх ланцюгах, і на сипучці-грязючці. Гроза надходить, вже близько... Доходимо до більш-менш вирівняної доріжки між Чорного та Великого Ставу, і тут миттєво починається сильна злива, ще більша ніж дві попередні і знову з градом. Хоч нас і заливає, іноді горизонтальним дощем, але радіємо, що ми вже тут у Долині Ставів, а не там десь наверху, на ланцюгах. Добре що поруч були величезні зарості жерепу – якраз із навітряної сторони, тож за ними й сховались від стихії. Ну і пончо – без них нікуди)) Ну і це ж увесь маршрут на сьогодні, залишилось не більше 20 хвилин вздовж озер, а там чекає схроніско з теплом, душем, можливістю висушити взуття і одяг, виспатися перед завтрашнім днем (такі вони - мрії...)))
Злива потроху вщухла і досить швидко дістались схроніска. Одразу смачно пообідали журеком (суп) і пішли влаштовуватись.
Як і в усіх схронісках, на питання, чи можна у вас заночувати, одразу ж відповідають, що місць нема. Ну ми знаємо, що треба почекати до вечора, а там скажуть, де з’явилось місце. Вечоріло і народу ставало в їдальню все більше і більше. Підозрілим виглядало те, що на вигляд досвідчені гірські туристи, влаштовуючись біля столиків одразу починали впевнено розвішувати мокрий одяг і спорядження навколо, а ще парочка, яка грала в «настолку»... Людей набилося вже дуже багато, всі їли, пили, голосно розмовляли, а час на годиннику вказував, що вони точно не збираються звідси йти вниз по маршруту, також було зрозуміло, що вони ну ніяк не помістяться у номерах схроніска, тож поступово прийшло усвідомлення - усі збираються спати ТУТ!!! Ми чули про таке і готувалися, але не уявляли, що в їдальні буде ночувати так багато людей... А потім нам нагадали що сьогодні якраз субота і тому так багато туристів. Коли кухня зачинилась і були допиті останні кухлі пива (як вони потім на Orla Perc лізуть після такої кількості пива???), частину лавок закинули на столи, частину зі столами винесли і усі почали стелити килимки прямо на підлогу. Нас життя не готувало до такого і килимків з собою не було, тож постелили дощові плащі щоб не класти спальники одразу на не помиту підлогу. Звісно нічка була безсонна, весь цей народ, що пив пиво, вночі постійно вставав за природною необхідністю і перелазив через сплячих на підлозі, літній спальник розстелений прямо на підлозі зовсім не давав м’якості, а повороти вбік могли призвести до ніжного торкання чиєїсь ноги обличчям...))) Якщо у будиночку під Рисами був непередаваний затишок, заради якого повернулися б туди ще, то тут був той "і одного разу достатньо"- досвід, таке ще раз потерпіти можна виключно заради проходження Шляху Орла...)) Але при цій всій метушні приємно вразило, що люди дуже привітні, навіть коли набилася повна зала за столиками - ніхто ні з ким не лаявся і не сперечався, всі весело дружньо спілкувалися, а потім так само дружньо пакувалися до сну і допомагали один-одному, і нам також пропонували допомогу, і речі посунули, щоб нам було зручніше, навіть пропонували підкласти щось щоб нам було м’якіше – приємний народ)
Нет не пойду к этим чехам и полякам и схронистам.......