День четвертий: сходження зі сторони Словаччини на Риси та спуск до Морського Ока на сторону Польщі. 6,1 км, 8 годин!
Прокидаємося рано, бо попереду дуже складний день, але перед тим смачний сніданок! Сніданок – фуршет за 5 євро. До речі, ночівля 20 євро. Здається, що з погодою щастить і негода попередніх днів минула, а сьогодні буде хороший день. За 40-50 хв від Хати по скелям, іноді просто тримаючись руками за каміння (феррати тут нема), добираємося вершини, а точніше до западини між двома вершинами - одна на словацькій стороні (більш крута, без маршруту, дуже мало людей, 2503 м нрм), друга на польській (чіткий маршрут між каміння, багато народу, 2499 м нрм, офіційно найвища точка Польських Татрів). Ось нарешті і вона, гора Риси, що не дозволила потрапити на неї минулого разу, і для сходження на яку знадобилося чекати цілий рік та їхати у Словаччину, але при цьому вона дала можливість познайомитись з новими маршрутами, унікальними краєвидами і тим милим будиночком у скелях. На даний момент, це наша найвища вершина! Щоб сфотографуватися на стовпчику, що позначає вершину треба чекати чергу. З Рисів добре видно і Герлаховський Штит, і Жаб'є Плесо, і Чорний Став, і Морське Око, і багато інших вершин, і дуже-дуже довгий шлях донизу...
Спочатку, коли дивишся з гостроверхого піку, просто не розумієш, як взагалі можливо з нього спуститися. Майже одразу під вершиною починаються довгі металеві ланцюги по практично вертикальному схилу. Донизу завжди технічно важче йти ніж уверх, але якщо "схопити" техніку як рухатися, то звикаєш. Руками тримаєшся за ланцюг, натягуючи його, а ногами вертикально переміщуєшся вниз прямо по скелі, тому обов'язково треба мати хороше і чіпке взуття. Кажуть на Евересті одна з головних причин трагедій - це затори на маршруті, так от схоже, що тут може траплятися те саме, постійно доводиться пропускати когось чи посуватися туди, де нема ланцюгів, деякі «персонажі» дуже поспішають, так що каміння летить з під них, інші налякані і довго проходять якісь фрагменти, це все трохи підбішує і зменшує щасливі емоції від сходження на вершину. А ще на деяких ділянках доводиться сильно підтягувати ноги, так, що десь на третині маршруту м'язи вже втомлені і пошкодженні... Після дуже довгого вертикального спуску по ланцюгам починається не набагато кращий елемент шляху - рівномірний досить похилий спуск по сипучці без жодних перил і так майже до самого Чорного Ставу, а точніше того місця, де ми розвернулися минулого разу. Біля ставу розумієш, що ноги "вбиті", а ще з нього треба спуститися до Морського Ока, ой лишенько... Перезарядка біля озера, яке як завжди дуже гарне, і останній невеличкий вже «стрибок» до Ока. Неймовірно, але по дорозі прямо поруч із залюдненою стежкою побачили оленя в ялинках! Спокійно собі прогулювався й щось смачненьке їв. Сильно втомлені, але хоча б повезло ночувати у новому будиночку з сучасними кімнатками типу хостелу на 4 місця. Традиційні страви у притулку і відпочинок з виглядом на Морське Око - чудовий кінець важкого дня )
Comments