День четвертий. Сьогодні останній повний день в Татрах. Вранішня погода здається кращою ніж попередні дні, тож, не дивлячись на неспокійну ніч, швиденько збираємося і вирушаємо. В планах довгий і не простий маршрут в Долину П’яти Польських Ставів (Dolina Pieciu Stawow Polskich). Старт починається одразу біля Старого схроніска. Стежина з незначним набором висоти відводить вглиб гір все далі і все вище від Морського Ока. Вона лежить по південному краю гори Szpiglasowy Wierch, і звідси відкриваються чудові види на саме Морське Око та на скелю Mnich і долину під нею. Дорога наверх дуже легка, нагадує звичайну прогулянку, і тільки вже ближче до вершини підйом стає відчутнішим. Як і варто було очікувати, за гори зачепились хмари, тому все в сірій димці, та ще й вітер дме і холодно… Та от нарешті й перелаз Szpiglasowa Przelecz («моя прєлєсть» ))), а з нього пейзаж, що захоплює подих – перед нами Долина П’яти Ставів, а за нею ланцюг величних гір, по якому проходить найскладніший та найнебезпечніший маршрут в Татрах,Orla Perc («Шлях Орла», маршрут via ferrata від вершини Zawrat (2158 м) через Kozi Wierch (2291 м) і до Krzyzne (2112 м)). Цей маршрут був видуманий польським поетом і гірським інструктором Францишеком Новицьким ще в 1901 р, а прокладений через кілька років священиком Валентою Гадовським. З моменту його створення тут загинуло більше 120 людей і трагічні випадки в основному ставалися при зустрічному русі, тому десять років назад вирішили найскладнішу ділянку від Заврата до Козьєго Верху зробити односторонньою. Інцидентів поменшало, але все рівно цей шлях тільки для досвідчених.
Від перелазу прямо по камінню і виступам скель підіймаємося на саму вершину Szpiglasowy Wierch (2172 м), зробивши кілька кроків переходимо на словацьку сторону, звідси теж дуже гарний вид на Долину Ставів, зокрема на Чорний та Задній Став, і на гору Swinica (2301 м). По дорозі назад зустрічаємо цікаву річ - весільна процесія дісталась аж сюди, прямо в сукні / костюмі і в трекінгових чоботах роблять сходження на вершину! Дуже гарна ідея, вітаємо їх!)
Повертаємося назад до перелазу, звідси починається крутий спуск в долину оснащений ланцюгами. Наша перша via ferrata! Спочатку лячно дивитись на цей шлях майже вертикально вниз, але коли починаєш йти, притримуючись за ланцюг, по малесеньким виступам скель, а іноді практично по стіні, то стає дуже прикольно!)) Приємне відчуття чогось нового, цікавого та екстремального! Найбільшу складність на таких маршрутах являють собою затори з туристів в обидві сторони, це, доречі, й основна причина травматизму та трагічних випадків… Насправді, цей спуск виявився простішим ніж здавався, от тільки коли закінчилися ланцюги була незручна похила ділянка з сипучкою, а далі знову почалися традиційні для Татранського парку доріжки-сходинки. Раптом гірську тишу розбурхав гуркіт рятувального гелікоптеру, що вилітав якраз десь від Заврату, тим самим нагадуючи, що ці гори сурові і не пробачають неуважності та жартів як «сфоткай мене так, наче я в прірву падаю». Нажаль, долину сильно затягнуло хмарами і навіть почало щось крапати. Але такі гарні краєвиди навіть сіра погода не псує! Стежка веде між двох озер –Wielki Staw праворуч та Czarny Staw ліворуч. Далі за Чорним ставом під Свиницею значно вище рівня інших озер лежить Zadni Staw, а в сторону дороги до водоспаду – Maly Staw (якого практично не видно на карті)) і Przedni Staw, над яким стоїть місцевий схроніско PTTK. Від Великого Ставу бере початок річечка Roztoka і на ній знаходиться місцева природна пам’ятка –Wielka Siklawa, найвищий водоспад Польщі, що має найбільший поріг до 70 м. Далі він збігає по гірському схилу вже меншими порогами і біля дороги переходить у водоспад Wodogrzmoty Mickiewicza (хоча не такі вже і водоЖМОТИ, потік там досить потужний))). Неможливо пройти повз такого визначного місця, тому дозволяємо собі невелике відхилення від основного маршруту. Водоспад дійсно дуже гарний, але дорога по камінню слизька… Маємо мало часу і досить довгий шлях назад, тож повертаємось назад не дійшовши до основних порогів; короткий відпочинок біля РТТК на обід і, ну звісно ж, купуємо листівку, а на неї ставимо штамп «Dolina Pieciu Stawow Polskich». Тут є така чудова традиція – в кожному притулку можна безкоштовно поставити собі унікальний штамп, який засвідчує, що ти дійсно тут був. Це набагато краще ніж китайські магніти! Що ж, час повертатися до Морського Ока, щоб встигнути забрати речі до 7-ї вечора та заселитися. Дорога веде через Swistowa Kopa (1875 м), що є крайньою вершинкою гори Opalony Wierch (2115 м), а далі довго спускається майже до з притулку. Насправді цей підйом на Копу виявився дуже виснажливим, ще й після непростого дня до цього. Хоча підбиті деревом сходинки робили підйом по сипучці безпечним, але те, що їх висота десь півметра, то був чийсь провтик… Гарні пейзажі виправдовували часті зупинки. Після важкого набору висоти почався дуже довгий і нудний спуск, якому, здавалося, кінця немає. Доволі складний спуск, місцями повз вологі і слизькі круті схили, та чомусь вони були без ланцюга, чи якої-небудь іншої страховки. Нарешті дісталися стоянки, а згодом і Морського Ока, весь сьогоднішній маршрут зайняв 8 годин. Цього вечора повезло з житлом більше – знайшлися місця в новій добудові основного схроніска, але цього разу вже з сусідами-поляками.
Comments