Польща, Татри Високі. Частина 3.

День третій. Прокидаємось рано, бо на сьогодні заплановане сходження на вершину Rysy (2499 м), що розташована на кордоні між Польщею та Словаччиною. Погода хмарна, але ніяких натяків на грозу поки нема, тож вирушаємо. Початок маршруту знову таки через Чорний Став і сьогодні тут ще гарніше ніж вчора, бо іноді виглядає сонечко та освічує гори. Маршрут на Риси дуже складний, і хоча він цивілізований з чітко прокладеною стежкою та викладеними камінням сходинками, але все рівно набір висоти досить крутий, а ще й увесь шлях вкрито сипучкою. Навіть досвідчені альпіністи там постійно ковзали та іноді падали, не те що ми… Піднявшись трохи вище ставу розуміємо, що нам знову не пощастило з погодою – таке паршиве літо цього року..(( Усі вершини гір, куди ми збираємось, закриті дуже щільними хмарами, подекуди навіть чорними і страшними… Важко собі уявити опинитися вперше на даному маршруті та ще й з елементами via ferrata (з італ. – «залізна дорога», скельний шлях, що оснащений металевими конструкціями, драбинами, ланцюгами, поручнями для уможливлення проходження окремих складних участків) в грозу, зависнути на ланцюгах над прірвою, коли ллє злива та розриваються блискавки над головою… Тому, хоч як це не важко було для себе прийняти, але доводиться змінювати свої плани і відміняти сходження на Риси..(( Тим не менш пройшовши десь тільки третину запланованого підйому, звідси відкрилися шикарні пейзажі з крутими скелями, високими водоспадами та дзеркальними озерами, як на світлинах туристів з Ісландії, тому не так вже й прикро. А ще по дорозі зустріли гірських козлів, ні, не тих, що кидають під ноги сміття і шумлять на стоянках, а справжніх з ріжками і 4-ма ніжками!) По дорозі на підйомі проходили повз величезний льодовик з крижаною печерою, а на зворотньому шляху вирішили затриматися заглянути всередину.

Велика купа льоду і снігу створила явище холодильника – як тільки підійшли ближче, то одразу відчувся значний холод. Кілька кадрів зсередини сніжної печери, але раптом в неї почав сипатися дах, все-таки кінець липня. Біля Чорного Ставу та по дорозі до Морського Ока купа одноденок, бо погода краща ніж вчора. Сьогодні з ночівлею повезло значно менше, всі місця були зайняті і довелося йти в Старий схроніско, що за кілька метрів від основного. Там 14-місні кімнати зі спільним дерев’яним ліжком, добре, що є хоч індивідуальні матраци (не треба брати з собою каремат чи надувний килимок) та ніши під спальним місцем (але без замків). Не стільки проблемою був цей спільний лежак, скільки велика купа народу, хтось приперся вночі і шерудів речами, хтось хропів, хтось не тверезий гиготів… Зовсім не виспалися… Але навіть при цих не зручних умовах ночівлі, санвузол був хорошої якості і кабінок усім вистачало, а також кухня з чайником, мікрохвильовкою та столиком. Доречі, дощ таки знову був і нас лише зачепило тими хмарами, а хто знає що творилося на самих Рисах…