Останнім часом влітку не надто щастить з погодою, як зберемося в похід - затяжні дощі, грози, похолодання, навіть сніг! Але восени вона стабілізується, звичайно ночі стають довші і холодніші, але вдень досить приємно, і грози вкрай рідко. Цього року друге бабине літо прийшло в середині жовтня після першого гарного снігу в горах. Тому, користуючись такою можливістю, збираємося у фототур на Чорногірський Хребет.
Приїхали до Ворохти потягом о 8:08, а маршрутка до Верховини поїхала о 8:00(( Невже не можливо було графік під потяг підлаштувати? Та нехай… Спиняємо невеличкий бус і нам щастить – він якраз до Дземброні. Ну нам майже якраз, ми планували до Бистриця. Але вирішили що так краще. Спочатку були плани постояти під Шпицями, але доля трохи скорегувала наші наміри і в останній момент, прямо під час трансферу від Ворохти, вирішуємо йти до Попа Івана. Важлива примітка, восени, особливо в жовтні, туристичний сезон в Карпатах вже завершено, тому усі звичні варіанти транспорту, магазини та ресторани в цей час закриті або графік сильно зміщений. Тому ми не змогли поснідати й придбати обід. На сніданок майже прострочений йогурт з магазинчику при дорозі й гаряченна кава з апарату, яку намагалися пити попри величезні ями замість асфальту ))) Підійматися вирішили через Смотрич, бо минулого року вже так піднімалися, але в такий густий туман, що зовсім не було зрозуміло де ми йшли і що там навколо. Цей варіант підйому значно складніший ніж через Вухатий Камінь, до того ж вся вертикальна частина маршруту густо заросла жерепом, таким чіпким, що може поцупити якусь річ або створити дірки в непередбачених місцях... Біля вершини Смотрича починає здійматися потужний вітер, що дуже характерно на Чорногірському, але загалом погода ясна і сонячна. Ставимо намет недалеко від вершини Вухатого Каменя і чекаємо на "золоті часи". А доти можна і треба прогулятися вниз навпростець без стежки і набрати води. Сонце сідає і забарвлює осінню траву в насичені золотаво-багряні кольори. В цей ідеальний для фотографа час, вершини яскраві, підсвічені, а тіні від рельєфу довгі і контрастні. З настанням ночі холоднішає, але як же без нічної фотозйомки? На це були передбачені дуже теплі речі (хоча б виправдали свою велику вагу)), тому без жодного дискомфорту пройшлися вздовж усіх розсипів Вухатого Каменя.
Цим фото-плани не завершилися, нарешті змусили себе (не дарма ж це саме ФОТОтур!)) прокинутися рано і ловити світанок (на щастя, восени це не так рано, як влітку). "Сині часи" переходять в "рожеві", а далі, як сонце з’являється з-за обрію, все знову забарвлюється гарячими кольорами. Так, дійсно варто прокидатися на ранкове фото! Не маючи на меті якихось великих переходів і маршрутів, після сніданку ідемо ближче до Попа Івана. Там перед підйомом на його вершину є невеличке озерце без назви, от саме туди і вирішили перебратися. В це важко повірити, але сьогодні, в середині жовтня ми вдень йшли просто у футболках! Така осіння погода виявилась значно кращою ніж буває влітку в цих місцях. Наприклад, в цьому і минулому сезоні в середині літа було +6 і падав сніжок! Розкидавши швидко табір, влаштовуємося на карематах на сонячному схилі просто повалятися - і нехай увесь світ почекає (включаючи й роботу...)))! Як сонце починає сідати, знову біжимо знімати підсвічений золотими барвами Поп Іван тільки вже з іншого ракурсу. Також була прогулянка в пошуках води. Вона є недалеко, але треба орієнтуватись на GPS маркування, якщо хто вперше. Джерело – маленький колодязь, з якого можна набирати собі в ємності і він миттєво наповнюється знову. Треба йти від озерця по стежці в напрямку Говерли, тобто Білий Слон позаду. Серед Горгів (розсипу брил) прямо на стежці побачите саме джерело. Мабуть ставити намет близько до води - погана ідея восени, як тільки сіло сонце, в цій приємній безвітряній місцині стало дуже волого, а при підвищеній вологості стає холодніше, тож не найкраще місце для ночівлі.
Ще один вихід на сусідню гору на ранкове фото. На вершині Поп Івана вже бували раніше, і добре знаємо, що там сильний вітер, а види з нього вже бачили. Взагалі, з точки зору фотографії, ракурс на вершину значно гарніший ніж з вершини кудись вниз. Тож плануємо спуск аж в Дземброню, щоб зранку встигнути на 6-годинний автобус (ми так думали, що він о 6:00... про це далі..). Сьогодні навіть ще тепліше ніж вчора і ми півшляху йдемо в футболках. Якась неймовірна осінь! Ввечері добираємося до села та ставимо на його околицях намет. Насолоджуємося чаєм з вечерею сидячи майже цивілізовано на лавочках та за столом біля закинутої хати.
Ранок почався дуже рано... Вперше за ці теплі дні на траві побачили іній. Скоріш за все, через те що в селі більш волого і сонце менше прогріває... Збираємо табір та вирушаємо до автобусної зупинки в Дземброні (це хвилин 15 шляху), морозно але це ж зовсім недовго за часом. Виявилось, що автобус звідси їде в 7:00, а не в 6:00, але він може й не приїхати взагалі (зі слів місцевих). Треба йти до повороту на Шибене, звідти точно їздить о 7:40. Тому через ніч і холод йдемо під місячним сяйвом по безлюдній місцині до великої траси. Відчуття дуже незвичні, шлях підсвічений ліхтариком, темрява навколо, силуети високих ялин і круті схили вздовж річки, підсвічені місяцем, - наче підкорювач якоїсь непідступної вершини (в нашому випадку підкорювачі Дземброні))) Біля розгалуження дороги на Шибене, чекаємо автобус (який, доречі, ми зустріли і який їхав якраз в Дземброню, а тепер мав повертатися назад), там якраз знімали якесь кіно з гуцульским колоритом. Нарешті приїжджає цей самий бус, який доправляє нас до Верховини, де ми трошки прогулялися й поснідали. А далі вже повернення додому, звісно ж з одноденним візитом до Яремчі (це вже традиція)))
Це був чудовий похід з погодою, як влітку чи навіть краще, та зі здійсненими нарешті за стільки років планами справжнього фототуру, та ще й з такими шикарними пейзажами! "Золота осінь" у "золоті часи"... До зустрічі в Карпатах, як же без них!)
コメント