Осінній вікенд

Щоб урізноманітнити собі осінній настрій, вирішили зробити турне на вихідні по сусіднім від Києва містам. Ми тут вже раніше бували, і навіть не один раз, а от цього разу вирішили поділитися цими місцями з друзями.

Першим пунктом призначення стала класика осінніх поїздок, парк Софіївка в Умані. Це один з найбільших дендропарків України, що був побудований в 1796 р і подарований в 1802 р Станіславом Потоцьким своїй дружині Софії. Він займає територію 180 га, на ньому є штучно створені гроти, підземні ріки, скелі, насаджені різноманітні дерева та багато античних скульптур. В останні числа вересня звісно золоті дерева траплялись поодинці, але все одно парк виглядав гарно і охайно, як завжди. Нарешті прокаталися підземною річкою Ахерона, дуже сподобалося та й екскурсія цікава, але щоб вистояти чергу треба запастися терпінням, години 2 чекати. Весь дендропарк обійшли десь за 2-3 години, тому під захід сонця поплавали на човні по озеру. Ввечері після відвідування парку пішли подивитися встановлений цього року світло-музичний фонтан «Перлина Кохання» на Осташівському ставу. Якщо чесно, він нас не вразив, особливо у порівнянні з Вінницьким… Не дуже добре чутно, погано видно, величезна купа народу, і шоу таке собі…

Наступного дня в нас заплановане відвідування Вінниці. Перше місце, куди ми направились, це садиба-музей видатного хірурга, вченого, професора, Миколи Івановича Пирогова. Він прожив тут з 1861 року і до кінця своїх днів (1881), побудував операційну, аптеку, проводив лікарську практику, займався науковою роботою, вирощував лікарські трави, доглядав парк і сад. Дуже сподобалася екскурсія по його будинку. Тут представлені унікальні експонати, картини, що ілюструють усі історичні події, документи, рукописи, детальні анатомічні атласи ручної роботи, і все це доповнюється чуттєвими драматичними розповідями гіда. Далі ми поїхали подивитися симпатичне місце з Вінницькою Вежею (пожежна каланча) та зустрітися з місцевими друзями – Оля, усім вітання!! ;) Потім сквер Ліверпуль з її новою арт-інсталяцією «The Beatles». У сквері познайомилися з місцевими жителями, які розказали, що назва Ліверпуль пішла з того часу, коли навпроти МакДональдсу на місці бібліотеки знаходилося кафе зі смачними пиріжками з лівером (сприймаємо це як легенду..)). І коли учні з кафедрального собору в перервах бігали за пиріжками, то казали: «На лівер пулею» - На Ліверпуль)))Також вони нам порадили унікальний буфет, на вигляд як радянських часів, з пиріжками по 3 грн (!!!) і молочним коктейлем по 12 грн (!!!). А ще дуже приємне кафе-музей «Пан Заваркін та син», де можна побачити виключні предмети тих часів, і звісно ж попити смачного чаю чи кави (теж дуже дешево) під цокання старовинних годинників. Це кафе сформувалось на місці прибуткового дому єврея Мойсея Флігельтуба, що згодом змінив ім’я на Матвія Заваркіна, який торгував тут колоніальними товарами, і справи в нього йшли так добре, що до 1917 року його сім’я стала одною з найзаможніших у Вінниці. З трагічним ходом історії 1918 року вони виїхали до Америки і продали усе своє майно. Тут представлені усі оригінальні речі з магазину: годинники, каси, коробочки з під чаю, сервізи, гасові лампи та інші дрібниці. Дуже вінтажна атмосфера. Закінченням дня стала найвідоміша пам’ятка Вінниці – світло-музичний фонтан «Рошен», збудований 2011 року у руслі річки Південний Буг біля острова Кемпа. Це найбільший плавучий фонтан в Україні та в Європі. Дійсно, він вражає, обов’язково варто побачити! Загалом, Вінниця справляє дуже приємне враження, таке тепле, європейське…))

На Київ верталися через Житомир. Стало значно холодніше, тому довго по ньому не ходили. Пройшлися пішохідним мостом від парку Гагаріна через ріку Тетерів. Він дуже високий (43 м), вищий за Київський (26 м). Центр міста проїхали машиною. Ще подивилися на «плаский дім» (майдан Перемоги, 9), який з певного ракурсу дійсно здається повністю пласким, а насправді він має дуже гострий кут. Два роки тому ми були у Житомирі на скелястому каньйоні Денеші, але цього разу ми туди не доїхали.

Післяслово, жанр «трагедія»: Коментар про дороги. Від Києва до Умані звичайна траса, місцями з латками, але доїхали без пригод та швидко. Від Вінниці до Житомира (нова місцями, ще кладуть новий асфальт) і далі до Києва взагалі чудова, дуже швидко добралися. А от від Умані до Вінниці… ніколи… чуєте, ніколи не їдьте цією дорогою, якщо є бодай якийсь вибір, або у вас позашляховик!!! Перед нами постійно ставав вибір: втратити, колесо чи бензобак, їхати по зустрічній чи узбіччям. Іноді доводилось зупинятися, чекати поки проїде зустрічний транспорт, а потім помалу об’їжджати перешкоди. Їхати по км менше ніж з Києва до Умані, але вийшло набагато довше. Весь шлях виглядає як після падіння метеориту, величезні дірки, вибоїни і напливи, а до цього ж дорога дуже вузька!!! Жах!!! Хоча є надія, що у майбутньому з неї буде гарна траса – бачили техніку та ремонтні роботи…

Епілог (життєрадісний): Загалом, поїздка дуже сподобалася, вона внесла приємне різноманіття в похмурі осінні дні. І не дивлячись на те, що було досить холодно і похмуро, але ж нам пощастило, і не було дощу. Особливо запам’яталися катання підземною річкою в Софіївці, музей Пирогова та кафе «пан Заваркін та син» у Вінниці, про фонтан нічого не кажемо, бо власне ми вдвох його відвідували вже тричі якщо не більше, а друзям сподобався. Чудові осінні вихідні!