Хребет Східні Ґорґани, або матрацний похід на полонину Хом’яків. (липень 2016)

Після першого дощового походу, вирішили спробувати через місяць ще. Відвідавши величезну кількість раз Яремче, от тільки нарешті зібралися пройтись по найближчому до неї великому хребту – Ґорґанам. Цей хребет унікальний в Карпатах, бо його вершини вкриті великими жовтими від лишайнику і моху каменями – ґорґами, тобто рухливими камінцями, які зсуваючись по схилах гір створюють гуркіт або, як кажуть, ґорґочуть.

Старт обрали від урочища Женець, що біля Микуличина. Йшли «червоним» маршрутом від траси, бо до водоспаду Женецький Гук занадто брудна дорога і постійно повз проїжджають машини. Уся стежка проходить через ліс з мінімальним набором висоти, тому дуже довго йти. Знаходячись біля підніжжя гори Хом’як, з полонини відкриваються види і на саму вершину гори, і на сусідній Синяк та прилеглі невеликі хребти. На всіх сайтах пишуть, що похід на гору Хом’як є легким, дитячим… Або ми помилились із шляхом підйому, або з ним щось трапилося, але десь на третині вертикального набору перед нами стала майже вертикальна двометрова глиба, без можливості її обійти будь-якою стороною… Тому вершина Хом’яка залишилась для нас нездоланною..((

Ночівлю зробили на полонині Хом’яків. З усіх стоянок на інших маршрутах, де раніше бували, ця настільки сподобалась своїм комфортом, зручним розташуванням та дивовижними краєвидами навколо, що ми вирішили зробити цей похід «матрацним» - залишити намет на усі дні тут. На полонині є дві колиби – в одній можна купити смачну бринзу, а інша пуста, і біля неї є два довгі столи с лавочками. Тому вечеряли і снідали ми з комфортом, насолоджуючись заходом та сходом Сонця. А вночі ясна погода подарувала нам неперевершеної краси зоряне небо.

Наступного дня, залишивши палатку на стоянці, пішли на сусідній з нами Синяк – найвищу гору з трійці Хом’як-Синяк-Малий Ґорґан, висотою 1665 м. Вихід на неї з полонини не складний, середньо-низький набір висоти через ліс, а от вся вершина, яка досить довга, вкрита брилами і важко пролазним жерепом. З габаритними речами йти було б непросто, але ми з мінімальним багажем просувались швидко і впевнено. Виявилось, що по ґорґам стрибати не лячно, хоча постійно треба перевіряти камінь на рухливість перед наступним кроком. Найвища точка вершини знаходиться біля спуску до Малого Ґорґану, з якої його дуже добре видно. Протягом маршруту, по ліву сторону відкривались види на Чорногірський Хребет, Свидовець та популярний курорт Буковель з його підйомниками. Особливість цих гір – голі каменисті вершини з жерепом, взагалі без луків та полонин. Неподалік від вершини, сховавшись від вітру, пообідали смачними бутербродами зі свіжою лохиною, що росла просто під ногами. Доречі, про воду – від самого лісу й до кінця хребта її немає, тому запасатися потрібно добре. Вранці наступного дня, поснідавши й зібравши речі, під гуркіт наступаючої грози спустилися тим же шляхом до урочища Женець. Дощ нас наздогнав тільки унизу на КПП. А от туристам на Чорногірському не позаздриш – гроза насувалася саме звідти, та й вночі там затягнуло, напевне поливало як нас тоді у червні, а то й дужче… =))