У пошуках рододендрону (червень 2016)

Під враженням гарних фоток з інтернету з квітучими рожевими схилами Карпатських гір, запланували ми на останній тиждень червня похід на Чорногірський Хребет до Вухатого Каменя і далі… Ще з Києва прогноз не обіцяв нічого хорошого і поїзд зранку в’їхав у сірі хмари, але потім вийшло сонечко і до Верховини ми їхали з найкращими сподіваннями. Як тільки почали під’їжджати до Дземброні, з-за гір з’явились чорні страшні хмари, але хто дощу боїться, той в Карпати не ходить ;) . На підйомі світило сонце, та десь за горами гриміло і як тільки добралися до колиби (дуже вчасно), почалась гроза. Нас набилось в колибу дві групи та ще кілька таких як ми поодиноких туристів, але всім вистачило місця. Поки чекали коли припиниться злива, куштували смачну свіжу бринзу, яку тут і придбали (в цій колибі, під Смотричем, дуже смачна бринза). Дощ трохи вщух і ми продовжили нашу мандрівку. Дорога була дуже мокра і брудна! Поки підіймалися лісом, зліва гриміло і потроху пробивалися краплі дощу. Начебто і гроза, та під деревами якось не було дуже лячно, то ж ідемо далі. Після ділянки лісу знову почався дощ, то сильніше, то слабше і шлях перетворився на суцільне болото. Довелося вдягнути дощовики, які тільки заважали вільно рухатися. Але ж із ними сухіше, начебто, або ні )). Зважаючи на час, погоду та видимість, вирішили зупинитися на ночівлю нижче Вухатого, на стоянці, де починаються перші великі камені. Проблема цієї стоянки в тому, що за водою треба було чимало спуститися і потім назад з повними бутлями назад угору; десь хвилин 30-40, враховуючи стан стежки-струмка. Ближче до заходу сонця дощ припинився і погода подарувала гарні передвечірні кадри з барвистим небом і туманами. Дощовики розклали на жереп підсушитися, а згодом… Смачно повечерявши, розмірковуємо про наступний день, складаємо плани на ранок та, натхненні вечірніми пейзажами, лягаємо спати з мріями про світанкове фото…

Наші мрії про вранішні кадри з рододендроном обірвав стукіт дощу об намет, який як почався посеред ночі, так десь до 11 і не проходив. Засмучені поганою погодою, вирішили, що йти на озеро Несамовите весь день під дощем, а може і з грозою нема сенсу. Тим паче, що на вершині (вершинах) засіла величезна хмара і до самого озера не вдасться побачити бодай щось цікаве. Тому, поснідавши банановою кашею і кавою з печивом, залишили намет на стоянці, а самі з фотиками пішли до вершини Вухатого. А дощовики? Що ж було згодом – а те, що з них вийшли чудові рукомийники ;) . Тому тепер можна було пити води більше, не витрачаючи її на миття рук та посуду. Не хотілося б знову по неї спускатися по болоті. Десь на середині шляху з’явилось неприємне передчуття, що ніякого рододендрону ми не побачимо, що ми пізно приїхали, що сонце сховалось, що дарма йдемо вгору. Але раптом із-за каменя випадково визирнула рожева квітка. Нарешті! Перші кадри рододендрона! Аж раптом… от лишенько (!!!), це виявилась відірвана квітка, окремо від кущика… А далі ніякого сліду квітучих, і тим більше, цілих рожевих килимів… Та все одно ідемо вперед і вгору. Коли ми вийшли на схили амфітеатру перед самим Вухатим Каменем, то з’явилося кілька рожевих кущиків трохи лівіше и вище. Усе таки, прогулянка була не даремна – ми таки знайшли чудовий цвіт рододендрону. Може й не безкраї килими, та ми й цьому були дуже раді. До того ж, на вершині самого Вухатого відкривались такі надзвичайно фантастичні види каменів у тумані, яких ніколи не побачиш під сонцем. То ж прогулянка була того варта! Під час спуску до табору почався дощ, який не спинявся до самого ранку! Нуднувато сидіти в наметі пів дня, чекаючи на нічний сон… Та не обійшлося без пригод – перекинули кружку з чаєм всередині і одразу стало «весело»: з’явились справи наприклад, вологе прибирання намету та сушка рушничка (порада на фото;)), яким саме і витирали чай з підлоги та карематів. І все це в умовах безкінечного дощу та малого простору всередині намету.

Наступного ранку встали вдосвіта, зібрали речі і швидко побігли вниз до Дземброні, поки не було дощу. Як воно завжди і буває, в день спуску був тільки туман, а у Верховині взагалі на нас чекала тепла сонячна погода. Хоча сам хребет був увесь затягнутий хмарами і не виключено, що дощ під Вухатим пішов знову. Загалом погода хоч і сильно зіпсувала плани та змінила наш маршрут, але в той же час подарувала новий досвід та досить незвичні кадри, які ми в ясну погоду ніколи б не побачили.

Головний висновок походу - в кінці червня рододендрона практично нема, він вже відцвітає; навіть у таку погоду в Карпатах є на що подивитись (з іншого боку); якщо п’єте чай у наметі – тримайте його міцніше!