Польща, Татри Високі. Частина 2.

День другий. Рано-вранці сідаємо на мінібус до Морського Ока (ціна 10 злотих з людини), вони від’їжджають від місцевого автовокзалу кожні півгодини до 21:00. Дорога займає приблизно 50 хвилин по серпантину. За вхід в Татранський заповідник беруть символічну разову плату 5 злотих. Далі починається довгий нудний шлях до самого озера (3 години пішки по асфальту з невеличким набором висоти). Як альтернатива, можна їхати бричкою, але це досить дорого – 50 злотих з людини (як порівняння, так само коштує підйом-спуск двома підйомниками на Kasprowy Wierch!). Цією дорогою з самого ранку підіймається величезний натовп одноденних туристів (десь як у вихідні на Хрещатику)). Від самого старту з-за лісу постійно видніються вершини Татр, але в більшості ті, що зі Словацької сторони (Високі Татри проходять рівно по кордону Польщі та Словакії), а з поступовим набором висоти відкривається й права Польська сторона. Є кілька місць, де можна скоротити шлях більш крутою тропою через ліс. З комфортним інтервалом встановлені біотуалети та лавочки. Приблизно на половині дороги стоїть крамничка з музеєм, де можна поставити штамп туристичний, одразу за ним водоспад Міцкевича. Втомлені одноманітною дорогою з натовпом у спеку, нарешті прибуваємо до озера і розуміємо, що воно було того варто!!! Морське Око вражає красою високогірного озера з кришталево-чистою водою, що обрамлене ланцюгом високих скелястих гір. Високі Татри (Tatry Wysokie) являються унікальним хребтом Карпатської гірської системи, що характеризується скелястими вершинами та простягається по кордону Польщі і Словаччини, з найвищим піком Gerlachovský štít в Словаччині (2655 м) та Польським піком, що знаходиться на кордоні - Rysy (2499 м). На території заповідника діє ряд правил, зокрема заборонено пересуватися по не маркованим маршрутам та заборонено ставити намет крім наметового містечка. Тому біля основних стартів маршрутів та відомих туристичних атракцій стоять туристичні притулки РТТК schronisko, але проживання в них платне. 4-6-місний номер готельного типу (з ліжком, постіллю, меблями) буде коштувати 60 злотих з людини, або 14-місні «нари» (дерев’яні ліжаки з нішою під власні речі, з тонкими матрацом без постілі) – 40 злотих. Бронювання як таке відсутнє, тому що в пріоритетному порядку заселяють альпіністські гуртки, але можна пробувати домовлятися про резерв кращого номеру за кілька місяців до поїздки. Якщо ж місць нема ніде, то дозволяють ночувати прямо на підлозі в холі, і за це теж візьмуть якусь платню…). Прямо біля озера розташований відомий притулок імені Станіслава Сташиця, який став вже візитівкою Морського Ока.

Щойно ми прийшли до озера, як зненацька насунула чорна хмара і почалася гроза зі зливою. Весь натовп народу кинувся в притулок, тож там неможливо було проштовхнутися. Але основна маса чекала на першому поверсі, а ми пішли на другий, де майже весь коридор був порожнім. Там і перечекали негоду, а через вікно милувалися пейзажем. У цьому схроніску є камери схову, що працюють з 6 до 18-19 (3 злотих за одну торбу), тож залишивши там важкі рюкзаки, після дощу пішли гуляти вздовж Морського Ока та піднялися ще до Чорного Ставу – озера, що розташоване над Морським. За картою він здавався недалеко, тим не менш там виявився постійний крутий набір висоти по камінню в поєднанні з сипучкою (нестійким піщано-каменистим ґрунтом). Тож шлях туди виявився не надто легким, хоча й виправдав себе – Чорний Став ще вище і гарніше. Він знаходиться в обіймах скель, по яких проходить тропа на Риси, а також з нього витікає водоспад до Морського Ока. Пофотографувавши гарні краєвиди, спускаємось назад до Морського Ока і повертаємось до притулку вже по західній стороні, щоб подивитися на водоспад. За цей час дороги назад знову набігли чорні хмари і десь за лісом вже гримить… Робимо фатальну зупинку на фото біля водоспаду… і раптом починається дуже потужна гроза з мусонним дощем. Небо наче прорвало, бо лилося без кінця наче з відра, навіть не з відра – неначе самі озера підняли догори й в один момент вивернули на нас! Спочатку трохи допомагали ялинки, але згодом і вони протекли. Дивлячись на пару закоханих, що поруч ховалися під одним карематом у футболках й шортах, ми були вдячні нашим «плащ-палаткам» – в нагоді сталися куплені цим літом пончо – суцільні тентові накидки, що закривають разом з одягнутим рюкзаком. Вони врятували фототехніку і більшу частину нас, але не ноги…) Потік був настільки сильним, що вода з пончо та дерев стікала на штани. Ті в свою чергу швидко здалися та пустили її всередину взуття. Тож підготовка з обробкою антидощ в цілому себе виправдала, бо ззовні шкіра черевиків не промокла, але вода прийшла звідки не чекали ) Нарешті повертаємось в РТТК і виливаємо воду з чобіт)) Поселитися ще рано, треба почекати чи прийдуть групи, тому розташовуємося в холі третього поверху схроніски. Приємно вразив сервіс – на житлових поверхах були чудової якості душові кабінки, туалети, усюди працюють сушарки і навіть є сушарка для взуття. Посидівши з речами якийсь час в коридорі, нам все-таки повезло і нас заселяють в комфортні номери цього основного комплексу та ще й без сусідів (номер 4-місний). З комфортом розташовуємося, сушимо вимоклі речі та ідемо вечеряти в ресторанчик на першому поверсі. Ще з Києва запланували скуштувати традиційну польську страву – Zurek, молочний суп на заквасці з копченим м’ясом, і не помилилися з вибором, бо він дуже сподобався. Взагалі, в РТТК виявилась дуже смачна кухня, навіть смачніше ніж в інших місцях, де ми потім їли. І націнка усього на 1-2 злотих (порція за 10), що дуже милосердно як для далекого від населених пунктів природного парку в горах. < Частина 1 >